Синдром професійного вигорання психологiв, його структура, рівні та стадії
Професія психолога, одна з тих професій, серед яких синдром «професійного вигорання» є найбільш поширеним, через наявність
великої кількості стресорів в професійній діяльності.
Прояви стресу в роботі психолога різноманітні і багаточисельні.
Серед найбільш розповсюджених можна виділити: фрустрованість, підвищену тривожність, роздратованість, виснаженість.
Нині найбільш розповсюджені три підходи до визначення синдрому
«професійного вигорання».
Перший підхід розглядає синдром професійне вигорання, як стан фізичного, психічного і передусім емоційного виснаження, що викликане довготривалим перебуванням в емоційно перевантажених ситуаціях спілкування. Саме це зараз багато хто відчуває із психологів та тих, хто в помічних професіях. При цьому підході «професійне вигорання» може розглядатися як синдром «хронічної втоми». Всі ознаки та симптоми проявляються в легкій формі через турботу про себе, наприклад, шляхом організаціі частіших перерв у роботі. Перша стадія найчастіше триває три – пять років.
Другий підхід розглядає синдром професійне вигорання, як дворівневу модель, що складається, по-перше, з емоційного виснаження та, по-друге, – з деперсоналізації, тобто можемо вже спостерігатиме погіршення ставлення до інших, а іноді й до себе. Спостерігається зниження інтересу до роботи, потреби в спілкуванні (в тому числі, і з близькими. Тривалість даної стадії, в середньому, від п’яти до п’ятнадцяти років.
Найпоширенішим є третій підхід, який запропонували американські дослідники К. Маслач і С. Джексон. Саме вони розглядають синдром
професійного вигорання вже, як трьохкомпонентну систему, що включає емоційне виснаження, деперсоналізацію та редукцію власних
особистісних досягнень. Серед причин виникнення синдрому професійного вигорання виділяють, особистісні особливості, такі як: низький рівень самоповаги, високий рівень тривожності, прагнення до неодмінного успіху, або гіпервідповідальність, зовсім мала кількість інтересів окрім роботи або їх відсутність, впевненість людини в тому, що тільки вона може і здатна виконувати саме цю роботу.
Окрім всього вище переліченого і зазначенного, серед детермінант синдрому професійного вигорання саме у психологів можна назвати також постійне високе емоційне напруження, пов’язане з відповідальністю за процес роботі з клієнтами, необхідність в контролі та організовуванні одночасно багатьох процесів.
Тож, маємо зазначити, що за всьома вишепереліченими пунктами, що треба потурбуватися за свій емоційний і професийний стан самостійно і заздалегідь. Бо, без турботи про себе, не зможемо бути корисними іншим, не зможемо бути в ресурсі і якісно допомогати.. І це може привести до наслідків, які триватиме де який час, і будемо потребувати у допомозі і відновленні самі.
Cписок використаної лiтератури:
1. Maslach, C., Jackson, S. E. The Maslach Burnout Inventory. Paolo Alto,
CA: Consulting Psychologists Press, 1986. P. 45–63.
2. Mazur, P. J., Lynch, M. D. Differential impact of administrative,
organizational and personality factors on teacher burnout // Teaching and
Teacher Education. 1989. V. 5 (4). P. 337–353.
3. Практикум по психологии менеджмента и профессиональной
деятельности / Под ред. Г. С. Никифорова, М. А. Дмитриевой,
В. М. Снеткова. – СПб.: Речь, 2001. – С. 276.
4. Синдром «професійного вигорання» та професійна кар’єра
працівників освітніх організацій: гендерні аспекти: Навч. посіб. для
студ. вищ. навч. закл. та слухачів ін-тів післядиплом. освіти / За
наук. ред. С. Д. Максименка, Л. М. Карамушки, Т. В. Зайчикової –
К.: Міленіум, 2004. – 264 с.
5. Форманюк Т. В. Синдром «эмоционального сгорания» как
показатель профессиональной дезадаптации учителя // Вопросы
психологии. 1994. – № 6. – С. 57–64.
6. Шитова И. Ю. Проблемы педагогической профессии и пути их
разрешения // Учёные записки СГУ. – Вып. 3, 1997. – С. 20–25.
великої кількості стресорів в професійній діяльності.
Прояви стресу в роботі психолога різноманітні і багаточисельні.
Серед найбільш розповсюджених можна виділити: фрустрованість, підвищену тривожність, роздратованість, виснаженість.
Нині найбільш розповсюджені три підходи до визначення синдрому
«професійного вигорання».
Перший підхід розглядає синдром професійне вигорання, як стан фізичного, психічного і передусім емоційного виснаження, що викликане довготривалим перебуванням в емоційно перевантажених ситуаціях спілкування. Саме це зараз багато хто відчуває із психологів та тих, хто в помічних професіях. При цьому підході «професійне вигорання» може розглядатися як синдром «хронічної втоми». Всі ознаки та симптоми проявляються в легкій формі через турботу про себе, наприклад, шляхом організаціі частіших перерв у роботі. Перша стадія найчастіше триває три – пять років.
Другий підхід розглядає синдром професійне вигорання, як дворівневу модель, що складається, по-перше, з емоційного виснаження та, по-друге, – з деперсоналізації, тобто можемо вже спостерігатиме погіршення ставлення до інших, а іноді й до себе. Спостерігається зниження інтересу до роботи, потреби в спілкуванні (в тому числі, і з близькими. Тривалість даної стадії, в середньому, від п’яти до п’ятнадцяти років.
Найпоширенішим є третій підхід, який запропонували американські дослідники К. Маслач і С. Джексон. Саме вони розглядають синдром
професійного вигорання вже, як трьохкомпонентну систему, що включає емоційне виснаження, деперсоналізацію та редукцію власних
особистісних досягнень. Серед причин виникнення синдрому професійного вигорання виділяють, особистісні особливості, такі як: низький рівень самоповаги, високий рівень тривожності, прагнення до неодмінного успіху, або гіпервідповідальність, зовсім мала кількість інтересів окрім роботи або їх відсутність, впевненість людини в тому, що тільки вона може і здатна виконувати саме цю роботу.
Окрім всього вище переліченого і зазначенного, серед детермінант синдрому професійного вигорання саме у психологів можна назвати також постійне високе емоційне напруження, пов’язане з відповідальністю за процес роботі з клієнтами, необхідність в контролі та організовуванні одночасно багатьох процесів.
Тож, маємо зазначити, що за всьома вишепереліченими пунктами, що треба потурбуватися за свій емоційний і професийний стан самостійно і заздалегідь. Бо, без турботи про себе, не зможемо бути корисними іншим, не зможемо бути в ресурсі і якісно допомогати.. І це може привести до наслідків, які триватиме де який час, і будемо потребувати у допомозі і відновленні самі.
Cписок використаної лiтератури:
1. Maslach, C., Jackson, S. E. The Maslach Burnout Inventory. Paolo Alto,
CA: Consulting Psychologists Press, 1986. P. 45–63.
2. Mazur, P. J., Lynch, M. D. Differential impact of administrative,
organizational and personality factors on teacher burnout // Teaching and
Teacher Education. 1989. V. 5 (4). P. 337–353.
3. Практикум по психологии менеджмента и профессиональной
деятельности / Под ред. Г. С. Никифорова, М. А. Дмитриевой,
В. М. Снеткова. – СПб.: Речь, 2001. – С. 276.
4. Синдром «професійного вигорання» та професійна кар’єра
працівників освітніх організацій: гендерні аспекти: Навч. посіб. для
студ. вищ. навч. закл. та слухачів ін-тів післядиплом. освіти / За
наук. ред. С. Д. Максименка, Л. М. Карамушки, Т. В. Зайчикової –
К.: Міленіум, 2004. – 264 с.
5. Форманюк Т. В. Синдром «эмоционального сгорания» как
показатель профессиональной дезадаптации учителя // Вопросы
психологии. 1994. – № 6. – С. 57–64.
6. Шитова И. Ю. Проблемы педагогической профессии и пути их
разрешения // Учёные записки СГУ. – Вып. 3, 1997. – С. 20–25.
Автор статті: